Сьогодні інститут державної служби в Україні відзначає 100-річний ювілей.
Своїм корінням державна служба України сягає доби княжої Русі й набуває свого розвитку за козацьких часів Богдана Хмельницького, коли паралельно з військовою структурою була розвинута ієрархія цивільних посад.
Як окремий інститут національної держави державна служба в її нинішньому розумінні (зі статусом державних службовців, урегульованим законом, з уповноваженнями цих посадових осіб на здійснення функцій держави, а також отриманням ними заробітної плати з державного бюджету) з'явилася 1918 року – за Гетьманату Павла Скоропадського.
З метою побудови державного апарату за часів Гетьманату в доповнення до основного закону, що отримав назву Законів про тимчасовий державний устрій, від 29 квітня 1918 року було прийнято та значною мірою впроваджено цілу низку системних законів, які вперше в історії України на законодавчому рівні закріпили основу інституту державної служби.
Зокрема, прийняттям Закону про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі від 30 травня 1918 року було закладено один з головних механізмів, що став невід'ємним атрибутом вступу на державну службу – складання присяги: «Урочисто обіцяю вірно служити державі українській, визнавати державну владу, виконувати її закони і всіма силами охороняти інтереси і добробут».
Першим законом з питань правового регулювання державної служби у сучасній незалежній Україні став Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII. Закон регулював відносини, пов’язані з реалізацією громадянами України права на державну службу. Він визначав загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
31 грудня 2015 року Президент України підписав новий Закон України «Про державну службу» №889-VIII, який дав старт реформі системи державного управління.
_03_03.png)
